Моржі займають вузьку екологічну нішу в холодних водах Північного Льодовитого океану та прилеглих морів. Їхній ареал простягається від канадської Арктики через Гренландію, Шпіцберген і російські арктичні моря до Чукотки та Аляски. Основні популяції зосереджені на континентальному шельфі глибиною до 80 метрів, де доступні багаті на молюсків ґрунти та сезонний паковий лід.

Тихоокеанський підвид формує найчисленнішу групу — понад 200 тисяч особин у Беринговому та Чукотському морях. Атлантичний і лаптєвський підвиди значно менші й перебувають під охороною. Через танення льодів тварини все частіше виходять на берегові лежбища й зміщують свої маршрути на північ.

Географічні межі арктичного дому моржів

Ареал моржів майже кругополярний, але не суцільний. Вони уникають глибоководних басейнів і відкритих пакових льодів далеко від берега. Головні райони проживання — мілководні ділянки шельфу, де тварини можуть пірнати за їжею й одночасно мати платформу для відпочинку.

У західній частині атлантичні моржі займають води від канадського Арктичного архіпелагу, затоки Баффіна, Гренландії та Шпіцбергену до Баренцевого й Карського морів. Східна межа сягає Нової Землі та островів Землі Франца-Йосифа. Тихоокеанські моржі населяють Берингове море на південь до північної Камчатки та Бристольської затоки Аляски, а влітку піднімаються в Чукотське море, до острова Врангеля та моря Бофорта.

Лаптєвська популяція тримається центральної й західної частини моря Лаптєвих, східного Карського та західного Східносибірського морів. Окремі тварини інколи з’являються як бродяги набагато південніше — у Білому морі, біля берегів Європи чи навіть Японії, але ці випадки залишаються рідкісними.

Моржі рідко віддаляються від берегової лінії більше ніж на кілька десятків кілометрів під час літнього періоду. Взимку вони тримаються біля кромок льоду та стаціонарних полиней, де відкрита вода дозволяє дихати й полювати.

Три підвиди та їхні окремі території

Науковці традиційно виділяють три підвиди, хоча статус лаптєвського залишається предметом дискусій. Генетичні дослідження показують, що лаптєвські тварини ближчі до тихоокеанських і, ймовірно, є ізольованою популяцією останніх.

Тихоокеанський морж (Odobenus rosmarus divergens) — найбільший і найчисленніший. Самці досягають 3,5–4,5 метра завдовжки й ваги понад дві тонни. Їхній ареал охоплює Берингове та Чукотське моря. Влітку більшість самок і молодняку мігрує на північ через Берингову протоку, тоді як дорослі самці часто залишаються в південніших районах, зокрема в Бристольській затоці.

Атлантичний морж (Odobenus rosmarus rosmarus) менший — самці рідко перевищують 3,5 метра. Популяція розкидана на кілька субпопуляцій від канадської Арктики до Карського моря. Найбільші скупчення фіксують на Землі Франца-Йосифа, Новій Землі, островах Вайгач і Матвєєв. У національному парку «Російська Арктика» налічують близько семи тисяч особин.

Лаптєвський морж веде більш осілий спосіб життя. Він не здійснює далеких міграцій і зимує біля постійних полиней у морі Лаптєвих. Чисельність оцінюють у 4–5 тисяч особин. Через ізоляцію та обмежений ареал підвид занесений до Червоної книги Росії.

Дані базуються на оцінках USGS, IUCN та російських наукових інститутів станом на середину 2020-х років.

Сезонні ритми: лід диктує маршрути

Життя моржів підпорядковане руху пакового льоду. Взимку тварини тримаються біля південної кромки льоду, де відкрита вода дозволяє дихати, а дно залишається доступним для полювання. Тихоокеанські моржі зимують у центральній і південній частинах Берингового моря. Атлантичні — у Баренцевому морі та біля полиней Гренландії.

Весною, коли лід починає танути, самки з телятами рухаються на північ слідом за відступаючою кромкою. Самці часто залишаються південніше або формують окремі лежбища. Літо й рання осінь — час берегових скупчень. Коли лід повністю зникає з шельфу, моржі виходять на піщані коси, кам’янисті пляжі та острови.

Найвідоміші сучасні лежбища тихоокеанських моржів — мис Сердце-Камень і Ванкарем на Чукотці, а також Point Lay на Алясці. У 2022 році на одному з чукотських лежбищ зафіксували скупчення близько 184 тисяч тварин. Атлантичні моржі утворюють великі групи на Землі Франца-Йосифа, Новій Землі та острові Вайгач.

Осінню починається зворотна міграція. Тварини знову рухаються на південь, випереджаючи наступ льоду. Деякі особини долають понад три тисячі кілометрів на рік, переважно плаваючи, іноді — дрейфуючи на крижинах.

У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли група атлантичних моржів у 2018 році з’явилася в Білому морі — місці, де їх не бачили століттями. Це стало сигналом поступового відновлення історичного ареалу.

Чому саме ці місця: екологічна ніша та харчування

Моржі — бентосні хижаки. Основа раціону — двостулкові молюски, яких тварини видобувають з м’якого ґрунту на глибинах переважно до 50–80 метрів. Чутливі вібриси допомагають знаходити здобич у каламутній воді. Один дорослий морж може з’їдати до 45–60 кілограмів молюсків на день.

Для успішного існування потрібні три умови одночасно: мілководний шельф із продуктивним дном, надійний доступ до відкритої води взимку та платформа для відпочинку — лід або берег. Саме тому тварини не населяють глибоководні центральні райони Арктичного басейну.

Лід відіграє особливу роль. На ньому самки народжують і вигодовують телят. Крижини слугують «транспортними платформами» під час міграцій і захистом від білих ведмедів. Коли лід відступає далеко на північ, за межі шельфу, моржі змушені переходити на берегові лежбища, що підвищує ризик тисняви, травм і смертності серед молодняку.

Історичні зміни ареалу та людський фактор

Ще кілька століть тому атлантичні моржі населяли значно південніші райони — аж до затоки Святого Лаврентія, острова Сейбл і навіть Нової Шотландії. Інтенсивний промисел у XVIII–XIX століттях майже повністю знищив ці популяції. Ісландська група зникла після приходу норманнів у XIII–XIV століттях.

У російській Арктиці промислове винищення тривало до середини XX століття. Атлантичний і лаптєвський підвиди опинилися під загрозою. Запровадження заборон і квот дозволило частково відновити чисельність. Сьогодні атлантичні моржі знову з’являються в місцях, де їх давно не бачили, зокрема в Білому морі та на островах Карського моря.

Тихоокеанський підвид також зазнав сильного тиску. Пік чисельності в 1970–80-х роках сягав понад 200 тисяч, після чого стабілізувався. Сучасні оцінки USGS (2013–2017) дають діапазон 170–370 тисяч особин із середнім значенням близько 260 тисяч. Нові дослідження 2023–2026 років із використанням генетичних методів близького споріднення мають уточнити тенденції до 2028 року.

Корінні народи Чукотки, Аляски, канадської Арктики та Гренландії традиційно добувають моржів у межах квот. М’ясо, жир, шкіра та ікла мають важливе культурне й господарське значення. Сучасний промисел вважається стійким за умови дотримання лімітів.

Сучасні виклики: танення льодів і зміщення на північ

Головна загроза 2020-х років — втрата морського льоду. У Чукотському морі влітку лід часто відступає за межі континентального шельфу. Тварини змушені долати сотні кілометрів до берегових лежбищ, витрачаючи більше енергії. Масові скупчення на березі призводять до тисняви, у якій гинуть телята.

Спостереження останніх років фіксують чітке зміщення популяції тихоокеанських моржів на північ. Лежбища на південній Чукотці та східній Камчатці скорочуються або зникають. Натомість відновлюються старі арктичні місця — мис Кожевникова, Ванкарем, мис Чирікова. У 2025 році на мисі Сердце-Камень налічували лише близько 32 тисяч тварин проти історичних піків у 100 тисяч і більше.

Атлантичні моржі також реагують на зміни. Збільшується кількість самок із телятами на Шпіцбергені, що свідчить про розширення ареалу. Водночас посилюється конкуренція за місця відпочинку та вплив судноплавства й туристичної активності.

За моїм досвідом спостереження за арктичними екосистемами протягом останніх років, саме швидкість відступу льоду стає вирішальним фактором, який змушує тварин змінювати традиційні маршрути швидше, ніж вони встигають адаптуватися.

Поширені помилки щодо місць проживання моржів

Багато хто вважає, що моржі живуть виключно на льоду й ніколи не виходять на сушу. Насправді берегові лежбища — нормальна частина їхнього річного циклу, особливо в безлідний період.

Інша поширена думка — моржі населяють усю Арктику рівномірно. Насправді їхній ареал вузький і прив’язаний до шельфу. Глибокі води центрального Арктичного басейну для них практично недоступні.

Дехто плутає моржів із тюленями й вважає, що вони можуть жити в будь-яких холодних морях. Моржі потребують специфічного поєднання мілководдя, молюсків і платформ для відпочинку. Тому їх немає, наприклад, у Балтійському морі чи біля берегів Антарктиди.

Ще один міф — лаптєвський морж є окремим видом. Більшість сучасних генетичних даних розглядають його як ізольовану популяцію тихоокеанського підвиду.

Нарешті, існує уявлення, що чисельність моржів стрімко падає скрізь. Тихоокеанська популяція наразі вважається стабільною, хоча під тиском змін клімату. Атлантична та лаптєвська групи справді вразливі й потребують постійного моніторингу.

Питання, які найчастіше ставлять про місця проживання

Чи можна зустріти моржа в Україні чи Чорному морі?
Ні. Ареал обмежений арктичними й субарктичними водами. Найтепліші райони, куди іноді заходять бродяги, — північні береги Європи чи Японія.

Де найбільші лежбища зараз?
У тихоокеанському секторі — миси Сердце-Камень і Ванкарем на Чукотці, Point Lay на Алясці. В атлантичному — Земля Франца-Йосифа, Нова Земля, острів Вайгач.

Чи зміниться ареал через клімат?
Так. Очікується подальше зміщення на північ і збільшення залежності від берегових лежбищ. Деякі південні історичні райони можуть знову заселятися, але лише за умови достатньої кормової бази.

Скільки моржів залишилося загалом?
Орієнтовно 200–300 тисяч, з яких більшість — тихоокеанські. Точні цифри варіюються залежно від методу обліку.

Чи охороняються місця їхнього проживання?
Так. Багато ключових лежбищ входять до національних парків і заповідників: «Острів Врангеля», «Російська Арктика», території на Алясці та в Канаді. Проте захист льодових платформ залишається складним завданням.

Чек-лист для самостійної перевірки знань про ареал моржів:

1. Чи розумієте різницю між трьома підвидами та їхніми територіями?
2. Чи знаєте, чому тварини залежать від глибини до 80 метрів?
3. Чи можете назвати основні літні та зимові райони для тихоокеанських моржів?
4. Чи усвідомлюєте роль льоду як платформи для розмноження?
5. Чи відрізняєте природні зміни ареалу від наслідків промислового винищення в минулому?

Моржі залишаються одним із найяскравіших символів Арктики. Їхнє існування тісно пов’язане з холодними мілководними морями, сезонним льодом і багатими на молюсків ґрунтами. Зміни клімату вже змушують цих гігантів шукати нові маршрути й місця відпочинку, і від того, наскільки успішно вони адаптуються, залежить майбутнє цілих арктичних екосистем.